Роль інтерлейкіну 18 в перебігу й прогресуванні остеоартриту в хворих з ожирінням

Анотація

захворювання опорно-рухового апарату є надзвичайно поширеною патологією. Вони є найбільш частою причиною хронічного болю та інвалідності: щомиті понад 30% дорослих людей потерпають від болю в суглобах або обмеження рухової активності. Дані захворювання суттєво впливають на психосоціальний статус пацієнтів, їх родин та осіб, які здійснюють догляд. Перебіг захворювань суглобів  призводить до втрати рухливості, соціальної автономності; такі хворі мають більш високі показники госпіталізації і смертності. Тобто, значно погіршується якість життя, збільшуються фінансові витрати на охорону здоров'я з боку як пацієнта, так і суспільства. Доведено, що одним із предикторів формування артрозів є надлишкова маса тіла.  В патогенезі остеартроза та ожиріння важливу роль набувають прозапальні цитокіни, надлишок синтезу яких призводить  до прогресування та хронізації процесу. Тому, метою нашого дослідження було визначення залежності активності інтерлейкіну-18 у хворих на остеоартрит, що перебігає на тлі ожиріння та без нього. В роботі представлено дослідження інтерлейкіну-18 у 75 осіб з остеоартритом (ОА), що перебігав на тлі ожиріння (основна група), та 50 пацієнтів на ізольований ОА (група порівняння). Контрольну групу склало 37 практично здорових осіб. Діагноз ОА встановлювали спираючись на наказ МОЗ України від 12.10.2006 року «Про надання медичної допомоги хворим із остеоартрозом»,  уніфікованих діагностичних критеріїв Асоціації ревматологів України (2004) та критеріїв Американської колегії ревматологів. Наявність та тяжкість ожиріння  оцінювали згідно з критеріями  International Diabetes Federation  (IDF, 2005) на підставі розрахунку індексу маси тіла (ІМТ) за формулою Кетле. При визначенні рівню ІЛ-18  у осіб основної групи було встановлено, що вміст даного цитокіну  майже у 2 рази перевищував  референтні значення (р<0,05). В групі порівняння активність ІЛ-18  збільшувалася у 1,6 разів  (р<0,05). Порівняння вмісту ІЛ-18 між досліджуваними групами дозволило визначити його підвищення при наявності ожиріння майже в 1,2 рази. Збільшення вмісту ІЛ-18 залежало від рентгенологічної стадії  ураження суглобів: максимальне значення реєстрували у хворих основної групи  з 2-ю стадією ознак. Мабуть, такі результати є наслідком переважання запальної реакції при прогресуванні патології через всебічне  залучення  позасуглобових складових (зв’язок, сухожиль, сумок тощо). Декілька менші показники ІЛ-18 при 1-ї стадії ОА, ймовірно, є результатом участі обмеженої частини  тканин суглобів; в той час, як для 3-ї рентгенологічної стадії є характерним  переважання дистрофічних процесів. У хворих на остеоратрит  визначається збільшення вмісту ІЛ-18 у сироватці крові, що пов’язано з розвитком запального процесу в компонентах суглоба. Вміст ІЛ-18 має пряму кореляційну залежність з надлишковою масою тіла/ожирінням та рентгенологічною стадією процесу у суглобах. Збільшення прозапального цитокіну ІЛ-18, який є одним із складових імунної системи та одночасно синтезується адіпоцитами жирової тканини, можна розглядати в якості фактора, що буде сприяти збереженню хронічного болю та прогресуванню патології. Динамічний контроль активності ІЛ-18 доцільно використовувати в якості показника ефективності терапії.